Під час війни підтримки потребують не лише діти, а й дорослі, які щодня живуть у стані тривоги, виснаження та постійної відповідальності за свої родини.

У Києві завершилася група психологічної підтримки для жінок, яку проводили тренерки Ольга Постернак та Тетяна Головко в межах проєкту «Рука допомоги Україні». Протягом 7 зустрічей учасниці мали можливість говорити про свої переживання, емоції та складнощі, з якими стикаються щодня під час війни.

Участь у групі взяли 10 жінок, більшість із яких виховують дітей з особливими освітніми потребами. Для багатьох із них щоденні виклики, пов’язані з турботою про дітей, поєднуються з постійним стресом війни, повітряними тривогами та емоційним виснаженням.

Тренерки діляться, що навіть повітряні тривоги не зупиняли учасниць: жінки терпляче чекали завершення небезпеки та поспішали на зустрічі, боячись, що заняття можуть скасувати. Останню зустріч навіть довелося проводити двічі через тривалі повітряні тривоги, які тривали кілька днів поспіль.

На початку програми багатьом учасницям було складно говорити про свій біль та переживання. Але поступово в групі з’явилося більше довіри та відкритості. Наприкінці зустрічей жінки вже могли не лише ділитися своїми емоціями, а й говорити про мрії, надію та бажання бачити своїх дітей щасливими на мирній землі.

Такі групи підтримки стають простором, де дорослі можуть відчути, що вони не самі зі своїми труднощами. А коли дорослий отримує підтримку — більше безпеки та опори з’являється і в дітей поруч.

Фотоальбом на Facebook

У Кам’янці-Подільському завершили роботу дві групи психологічної підтримки для дітей та підлітків за програмою «Діти та війна. Навчання технік зцілення», які проводили тренерки Жанна Мельник та Тетяна Харькова.

Протягом 7 занять учасники та учасниці навчалися краще розуміти свої емоції, працювати з тривогою, стресом та наслідками пережитих подій. Участь у групах взяли 23 дитини та підлітки, більшість із яких живуть в умовах постійної напруги через війну, а частина — пережили евакуацію, втрату дому або вимушений переїзд. 

Тренерки відзначають, що заняття допомогли дітям поступово відкриватися, відчувати більше безпеки та знаходити слова для своїх переживань. Для багатьох група стала простором, де вони вперше змогли говорити про свої страхи, сум та спогади без осуду чи тиску.

Однією з учасниць була Анастасія — дівчина, яка через війну залишила рідний Миколаїв та зараз живе з бабусею у Кам’янці-Подільському. На заняттях вона багато говорила про дім, батьків та своїх домашніх улюбленців, за якими дуже сумує. Згодом дівчина знайшла власний спосіб проживати емоції — почала писати книгу про свої переживання та мрії. 

Інший учасник, Максим, на початку занять мав високий рівень тривожності та уникав контакту з іншими дітьми. Поступово він почав активніше включатися у роботу групи, а наприкінці програми зміг сказати: «Раніше війна була в моїй голові весь час, а тепер я знаю, як її звідти вигнати, щоб звільнити місце для мрій». 

Такі історії ще раз нагадують, наскільки важливою є психологічна підтримка для дітей та підлітків під час війни. Навіть кілька безпечних зустрічей можуть стати для дитини початком відновлення, повернення довіри до світу та відчуття опори.

Кожна Ваша підтримка допомагає проводити нові групи, створювати безпечний простір для дітей та бути поруч із родинами саме тоді, коли це найбільше потрібно.

Фотоальбом на Facebook