З початку повномасштабної війни в Україні команда київських психологинь проєкту «Рука допомоги Україні» навчила вже більше 300 нових тренерів і тренерок програми «Діти та війна. Навчання технік зцілення». Щиро дякуємо Ірині Суховій, Наталії Подоляк та Олені Божор за самовідданість, любов до своєї роботи та людей, за досвід і турботу про емоційне і психологічне здоров’я українців! Більшість тренерів-новачків вже працюють з дитячими та дорослими групами і потребують супервізій. Бо супервізія – це можливість отримати підтримку, відповіді на запитання та додаткове навчання. Ви спитаєте: «Навіщо знову вчитися?». Відповідь є у притчі.
Одного дня учень викликав вчителя на змагання, бо був впевнений, що знає і вміє стільки ж, скільки він, і навіть більше. Запропонував йому рубати дрова (бо молодий учень точно буде спритніший за старого вчителя!), і той погодився. Почали зранку – робота закипіла. За декілька годин учень почув, як на сусідній галявині замовкла сокира вчителя. «Ага, втомився!» – і учень став рубати ще скоріше. По обіді сокира знову затихла, потім ще… Учень дуже втомився, але не на секунду не зупинявся. Коли ввечері підводили підсумок, виявилось, що вчитель переміг. «Як таке могло статися?! Я ж чув, що ти зупинявся і не рубав!»- закричав учень. «Так, це правда. Я зупинявся, тому що в цей час гострив свою сокиру», – відповів мудрий вчитель.
