З нами вирішили поділитися своїм досвідом і розумінням допомоги в інтернатах волонтери з Донецька та Харцизька.
«Кожна людина потребує любові і уваги, турботи і ніжності, розуміння і прийняття. Це необхідно мені і тобі, твоєму сусідові і незнайомцеві на вулиці, твоєму начальнику і близькому другу. Багато хто з нас отримує це ще з народження – з перших хвилин нашого життя. Нас огортають ніжністю і турботою наші рідні. І ми йдемо по життю впевнено, бо знаємо, що нас люблять, цінують, що ми важливі в цьому світі. Це чудово. А комусь ці почуття не знайомі… Це – діти-сироти.
Можливо, хтось, читаючи зараз ці слова, думає про себе: не все ж так жахливо, адже у них є вихователі та державні служби, які піклуються про них. Ви маєте рацію, це дійсно так. Але хіба це замінить їм ласку матері, підтримку батька, сімейні вечері, мудрі поради і допомогу близьких людей? Думаю, що ні. А для них це так важливо… Якщо їх ніхто не буде любити, як вони зможуть навчитися любити? Як вони зможуть навчитися підтримувати і цінувати людей у своєму житті? Адже діти – неначе скриньки: що в них покладеш, те і знайдеш через 10-15 років. В них вже вклали біль самотності, несправедливості. І усе це на маленькі дитячі плечі…
Так, ми не станемо мамами і татами для них. Але ми можемо бути для них друзями, які прийдуть в скрутну хвилину, які подарують радість і любов, які зможуть їх зрозуміти і підтримати, які поділяться своїм досвідом, не дадуть зробити глобальну помилку, які будуть раді їхнім перемогам і успіхам, з якими можна поділитися найпотаємнішим, чиї мудрі поради допоможуть йти впевнено, які будуть просто поруч і навчать своїм прикладом любити інших, через яких діти бачитимуть, що в житті існує любов, дружба і взаємодопомога. Я б хотіла мати таких друзів. Думаю, вони теж.
В нашому місті Харцизьку є дитячий притулок, в якому знаходяться діти від 3 до 18 років. Це тимчасове пристанище між сім’єю та інтернатом. І саме тут вирішуються долі дітей: або вони повертаються додому, або їдуть до інтернату. Тут вони знаходяться на роздоріжжі, і їм дуже потрібна підтримка і дружнє плече, розуміння і увага, правильний погляд на біль і випробування, які трапилися у їхньому житті, і розуміння того, що вони цінні й особливі. Важливо, щоб вони не втратили віру в себе і не зламалися.
Щотижня у притулку нами проводяться програми:
– «Посиденьки», де діти грають, розвивають свої творчі здібності, дізнаються про моральні цінності і просто дружать з волонтерами;
– «Уроки самостійності», орієнтовані на дітей підліткового віку, щоб допомогти їм здобути навички та знання про самостійне життя та інтеграцію в суспільстві. Цей проект вчить дітей піклуватися про себе, приймати самостійні рішення в житті, контролювати емоції, дружити і вирішувати конфлікти, більше розуміти людей, використовувати свої таланти і вірити в себе, вибрати професію у своєму житті. Цей проект включає тренінги, які допомагають дітям бути відкритими з волонтерами». Анастасія.
«Не намагаючись осягнути неосяжне, ми почали будувати відносини з інтернатом №10, де до нас дуже лояльно поставилися. В інтернаті навчаються діти з різних соціальних груп, в тому числі близько 30 сиріт, які залишаються на вихідні у стінах шкільного закладу.
Протягом січня, щотижня, у неділю, група волонтерів проводить в інтернаті №10 програму «Посиденьки». Вступний візит розпочався із знайомства і свята «Привітання». У різних країнах, культурах прийнято по-різному вітати один одного: євреї говорять «мир вам», монголи – «чи здорова ваша худоба?», єгиптяни – «чи добре ви потієте?», перси – «будьте веселі», і це не враховуючи жестів, міміки, поклонів… Ми поділилися з дітьми цією цікавою інформацією і спробували разом з ними вітатися, як зулуси, таджики, японці та інші народи світу. Ми ознайомилися з етикетом сучасного привітання, при цьому діти проявили свою обізнаність, виготовили привітальні плакати з яскравих аплікацій і малюнків, а також придумали свої оригінальні привітання з жестів і рухів тіла.
Наступні візити були підготовкою до старту програми «Подорожі», яка отримала назву з пісні «Світ, в якому я живу». З декількох десятків країн діти наосліп витягли Ізраїль як першу країну для подорожей! Це був просто дарунок долі, оскільки розповідати про історію єврейського народу не згадуючи про Бога і Біблію просто неможливо. На дітей, крім інформаційного блоку і слайд-шоу з фотографій і малюнків, очікували конкурси, квести, завдання, покликані згуртувати їх і закріпити отримані знання. Ізраїль виявився настільки багатою темою, що ми вирішили продовжити подорож цією країною під час наступного візиту.
Крім того, ми запропонували керівництву інтернату свою допомогу в проведенні уроків (майстер-класів) з малювання, східних танців, фотографування і манікюру. Ця пропозиція виявилася дуже актуальною і знайшла схвалення. Тому найближчим часом ми плануємо розробити графік проведення подібних заходів (окремо від програм «Посиденьки»).
Недавно ми розпочали проект «Уроки самостійності» для старшокласників. Програма дозволяє дітям усвідомити важливість особистої відповідальності за СВОЇ вчинки, організацію свого побуту і вчить дітей вірити у свої сили.
Кожного місяця волонтери фонду «Надія по всьому світові» з Донецька відвідують міський притулок міста Харцизька. Крім завдання провести програму в притулку, перед ними стоїть мета: сформувати команду з місцевих волонтерів, а також допомогти місцевому координатору з організацією та плануванням програм. У Харцизьку ми запланували розміщення соціальних статей в місцевих газетах із закликом взяти участь у допомозі дітям, також планується розповсюдження оголошень у вузах міста.
Усе велике починається з малого, ми вже бачимо перші плоди своєї праці. Дивлячись на те, як ми прагнемо допомагати дітям-сиротам, до волонтерської команди поступово приєднуються наші друзі, колеги, друзі друзів. Я запросив свого колегу, а він привів свою дружину, яка тепер бере активну участь в програмах. Ми бажаємо всім, хто допомагає сиротам, благословень від Бога! ».
Соболєв Дмитро
