Нещодавно завершився ще один теплий і дуже важливий тренінг «Діти та війна. Навчання технік зцілення», який провели тренерки нашого проєкту Ірина Сухова та Тетяна Обоянська для БФ «ВАВ Краще Майбутнє».

З БФ «ВАВ Краще Майбутнє» нас уже багато років нас об’єднує плідна співпраця, спільна робота з дітьми та родинами і прагнення робити психологічну підтримку доступною для тих, хто живе в умовах війни.

Ми щиро вдячні команді фонду «ВАВ Краще Майбутнє» за наполегливе впровадження програми «Діти та війна. Навчання технік зцілення», за постійну підтримку фахівців і за турботу про маленьких українців, які сьогодні особливо потребують безпечного простору, підтримки та відновлення.

Це вже третя навчальна група у цьому році в рамках нашої співпраці. До участі долучилися волонтери з різних куточків України — Полтавської, Житомирської, Хмельницької, Київської та Дніпропетровської областей.

Під час тренінгу учасники та учасниці вивчали техніки зцілення, методики роботи з дитячими групами, способи підтримки дітей у стані тривоги, страху та емоційного виснаження. Але не менш важливим стало й відновлення власного ресурсу учасників, адже робота з людьми потребує великої внутрішньої сили, особливо у наш непростий військовий час.

Тепла атмосфера спілкування, підтримка одне одного, неймовірні краєвиди устя річок Дністер і Смотрич, смачна їжа та лагідне спа стали тим простором, де можна було не лише навчатися, а й трохи видихнути, наповнитися та відчути турботу.

Ми раді продовжувати цю співпрацю та разом робити все можливе, щоб ще більше дітей в Україні отримували необхідну психологічну підтримку та можливість поступово відновлюватися навіть у час війни.

Фотоальбом на Facebook

Під час війни підтримки потребують не лише діти, а й дорослі, які щодня живуть у стані тривоги, виснаження та постійної відповідальності за свої родини.

У Києві завершилася група психологічної підтримки для жінок, яку проводили тренерки Ольга Постернак та Тетяна Головко в межах проєкту «Рука допомоги Україні». Протягом 7 зустрічей учасниці мали можливість говорити про свої переживання, емоції та складнощі, з якими стикаються щодня під час війни.

Участь у групі взяли 10 жінок, більшість із яких виховують дітей з особливими освітніми потребами. Для багатьох із них щоденні виклики, пов’язані з турботою про дітей, поєднуються з постійним стресом війни, повітряними тривогами та емоційним виснаженням.

Тренерки діляться, що навіть повітряні тривоги не зупиняли учасниць: жінки терпляче чекали завершення небезпеки та поспішали на зустрічі, боячись, що заняття можуть скасувати. Останню зустріч навіть довелося проводити двічі через тривалі повітряні тривоги, які тривали кілька днів поспіль.

На початку програми багатьом учасницям було складно говорити про свій біль та переживання. Але поступово в групі з’явилося більше довіри та відкритості. Наприкінці зустрічей жінки вже могли не лише ділитися своїми емоціями, а й говорити про мрії, надію та бажання бачити своїх дітей щасливими на мирній землі.

Такі групи підтримки стають простором, де дорослі можуть відчути, що вони не самі зі своїми труднощами. А коли дорослий отримує підтримку — більше безпеки та опори з’являється і в дітей поруч.

Фотоальбом на Facebook

У Кам’янці-Подільському завершили роботу дві групи психологічної підтримки для дітей та підлітків за програмою «Діти та війна. Навчання технік зцілення», які проводили тренерки Жанна Мельник та Тетяна Харькова.

Протягом 7 занять учасники та учасниці навчалися краще розуміти свої емоції, працювати з тривогою, стресом та наслідками пережитих подій. Участь у групах взяли 23 дитини та підлітки, більшість із яких живуть в умовах постійної напруги через війну, а частина — пережили евакуацію, втрату дому або вимушений переїзд. 

Тренерки відзначають, що заняття допомогли дітям поступово відкриватися, відчувати більше безпеки та знаходити слова для своїх переживань. Для багатьох група стала простором, де вони вперше змогли говорити про свої страхи, сум та спогади без осуду чи тиску.

Однією з учасниць була Анастасія — дівчина, яка через війну залишила рідний Миколаїв та зараз живе з бабусею у Кам’янці-Подільському. На заняттях вона багато говорила про дім, батьків та своїх домашніх улюбленців, за якими дуже сумує. Згодом дівчина знайшла власний спосіб проживати емоції — почала писати книгу про свої переживання та мрії. 

Інший учасник, Максим, на початку занять мав високий рівень тривожності та уникав контакту з іншими дітьми. Поступово він почав активніше включатися у роботу групи, а наприкінці програми зміг сказати: «Раніше війна була в моїй голові весь час, а тепер я знаю, як її звідти вигнати, щоб звільнити місце для мрій». 

Такі історії ще раз нагадують, наскільки важливою є психологічна підтримка для дітей та підлітків під час війни. Навіть кілька безпечних зустрічей можуть стати для дитини початком відновлення, повернення довіри до світу та відчуття опори.

Кожна Ваша підтримка допомагає проводити нові групи, створювати безпечний простір для дітей та бути поруч із родинами саме тоді, коли це найбільше потрібно.

Фотоальбом на Facebook

Коли говорять про психологічну допомогу дітям, часто здається, що це щось складне, довге і незрозуміле.
Але насправді все починається з простих речей — безпечного простору і правильно побудованого процесу.

Саме так працює програма «Діти та війна. Навчання технік зцілення».

Це не лекції і не «розмови про правильні емоції».
Це жива робота, де дитина поступово вчиться розуміти себе і справлятися зі своїм станом.

Заняття проходять у групі — і це дуже важливо.
Дитина бачить, що вона не одна. Що інші діти відчувають схоже. І це вже саме по собі знижує напруження.

Під час занять діти не просто говорять — вони малюють, виконують вправи, працюють із тілом, вчаться заспокоювати себе через дихання, проходять техніки роботи зі страхом.

Через ці прості дії відбуваються важливі речі:
дитина починає краще розуміти свої емоції, менше їх боятися і поступово вчиться ними керувати.

Дуже важливо, що ніхто не змушує дитину відкриватися одразу.
Кожен рухається у своєму темпі. І саме завдяки цьому з’являється довіра.

З часом діти починають говорити про те, що раніше було складно або неможливо озвучити.
І паралельно отримують інструменти, які можуть використовувати в житті — не тільки під час занять.

Саме тому ця програма дає результат.
Не тому, що «поговорили», а тому, що дитина отримує досвід безпеки, підтримки і конкретні навички, які залишаються з нею.

У лютому–березні 2026 року в Полтаві відбулися групові заняття для дітей у межах проєкту «Рука допомоги Україні». Програму «Діти та війна. Навчання технік зцілення» проводили тренерки Любов Бут та Аліна Зенченко на базі початкової школи №41.

У програмі взяли участь 26 дітей. Вони працювали у двох групах, поступово знайомилися між собою та звикали до формату занять.

Зустрічі були побудовані так, щоб діти могли не лише говорити, а й краще розуміти свій стан і вчитися допомагати собі. Через прості вправи — дихання, роботу з тілом, уяву — вони освоювали способи заспокоєння та зниження напруження. Окрему увагу приділяли роботі зі страхами: зокрема, використовували техніки «Безпечне місце» та «Сходинки страху», які допомагають поступово проживати складні переживання.

Не всі діти одразу включалися однаково: комусь потрібно було більше часу, щоб звикнути й відчути себе в безпеці. Але поступово групи змінювалися — з’являлося більше довіри, відкритості та залученості.

Після завершення програми у більшості дітей помітні позитивні зміни: їм стало легше справлятися з тривогою, зменшилися прояви страху, з’явилася більша готовність говорити про свої переживання. Дехто почав використовувати окремі техніки самостійно — у школі або вдома.

Цей досвід ще раз показує, наскільки важливо створювати для дітей безпечний простір і давати їм прості, зрозумілі інструменти для подолання тривоги та напруження у повсякденному житті.

Фотоальбом на Facebook

У межах проєкту «Рука допомоги Україні» наша команда продовжує проводити заняття з психологічної підтримки дітей за програмою «Діти та війна. Навчання технік зцілення». Упродовж грудня 2025 — березня 2026 років у школі №159 м. Києва відбулася серія групових занять для дітей, які пережили травматичний досвід війни.

Заняття проводили тренери Олена та Володимир Лобода. Кожна група пройшла 7 зустрічей, під час яких діти вчилися розуміти свої емоції, справлятися зі страхом і тривогою, а також відновлювати відчуття безпеки.

У програмі взяли участь діти віком 10–12 років, більшість із яких були свідками воєнних подій, а частина — внутрішньо переміщені особи.

За результатами анкетування «до» і «після» участі у більшості дітей зафіксовано позитивну динаміку психоемоційного стану, зокрема:

• зменшення рівня тривожних спогадів (інтрузій);
• зниження уникання травматичних тем;
• підвищення емоційної відкритості та усвідомлення власних почуттів.

Особливо цінними є історії самих дітей.

Один з учасників, який став свідком обстрілу, тривалий час приховував свої емоції за жартами. Завдяки підтримці групи він уперше зміг відкрито говорити про свій страх, після чого став більш спокійним, уважним і залученим до роботи.

Тренери зазначають, що спочатку діти приходили на заняття з обережністю або неохоче, але з часом група стала для них безпечним простором, де можна бути собою.

Діти чекали зустрічей, із задоволенням залишалися після занять на чаювання, спілкувалися та підтримували одне одного. Після завершення програми багато хто запитував про наступні зустрічі.

Цей досвід ще раз підтверджує: групова робота з дітьми, які пережили війну, є надзвичайно ефективною. Вона допомагає не лише знизити рівень тривоги, а й формує довіру, підтримку та внутрішні ресурси для подальшого життя.

Ми продовжуємо працювати, щоб якомога більше дітей в Україні отримали необхідну психологічну допомогу.

Фотоальбом на Facebook

У приміщенні Вищого професійного училища № 11 у Вінниці відбулася серія занять психологічної підтримки для дітей, які пережили непрості події та вимушені зміни у своєму житті. Серед учасників та учасниць були діти з Сум. Перші зустрічі давалися нелегко: спогади викликали сильні емоції, було помітне напруження й обережність. Та поступово атмосфера довіри зробила своє. Діти почали сміливіше виконувати вправи, більше говорити про свої почуття, пробувати нові способи справлятися з тривогою.

Одна з учасниць після евакуації довго страждала від тривожних снів. Спочатку вона трималася осторонь, але з кожним заняттям ставала відкритішою. Згодом поділилася тим, що сни вже не такі часті й не лякають так сильно. Інший учасник переживає розлуку з мамою, яка проходить військову службу. На початку він був замкненим і стриманим, проте поступово включився в роботу та відзначив, що опановані техніки допомагають йому впоратися із хвилюванням.

Цей досвід ще раз показує: коли поруч є безпечний простір, професійна підтримка та група однолітків, дітям стає легше. Вони не просто говорять про складне — вони вчаться жити далі, спираючись на нові внутрішні ресурси.

Фотоальбом на Facebook

Сьогодні — чотири роки від початку повномасштабної війни.
Українці живуть у реальності війни з 2014 року. І весь цей час вона поруч із нашими дітьми — у тривогах, переїздах, втраті дому, у дорослішанні раніше, ніж хотілося б.

Упродовж усіх цих років ми поруч із дітьми.
Тримаємо простір підтримки, слухаємо, допомагаємо проживати складне і поступово повертати відчуття безпеки.
Наші психологічні групи — це місце, де дитина може не бути “сильною”. Де можна плакати, злитися, мовчати і знову вчитись довіряти світу.

За офіційними даними міжнародних та українських організацій, мільйони українських дітей зростають в умовах війни та постійного стресу.
І за кожною цифрою — конкретні історії, маленькі плечі, які несуть надто великий для дитинства тягар.

Сьогодні особливо хочеться подякувати всім, хто робить цю роботу можливою:
нашим захисникам і захисницям — за можливість жити й допомагати;
волонтерам — за щоденну, часто непомітну, але дуже важливу роботу;
нашим тренерам і психологам — за витримку, професійність і людяність;
партнерам і донорам — за довіру і підтримку, яка дозволяє цій допомозі не зупинятися.

Ми не знаємо, скільки ще триватиме війна.
Але знаємо точно: діти потребують підтримки вже зараз.
І ми просто продовжимо робити свою роботу для дітей.

У селі Оринін на Хмельниччині ми продовжуємо проводити групи психологічної підтримки для дітей, які приїжджають до табору «Смарагдове місто». Для багатьох із них це перша за довгий час можливість видихнути, побути в безпечному місці та відчути, що дорослі поруч — уважні й небайдужі. Цього разу наші тренери провели 6 груп для 64 дітей з Донецької області.

Ми працювали невеликими колами — щоб кожен мав простір висловитися або, якщо поки не готовий, просто побути серед інших. Через прості, але дієві вправи діти вчилися розпізнавати свої емоції, заспокоювати себе в моменти хвилювання, говорити про страх і сум без осуду чи тиску.

Було видно, як змінюється настрій групи вже за кілька зустрічей: з’являється більше усмішок, більше взаємної підтримки, більше сміливості в словах. Діти починають не лише слухати, а й підтримувати одне одного. І це — один із найцінніших результатів.

Для дітей з регіонів, де війна триває щодня, такі зустрічі — не просто активність у програмі табору. Це можливість відчути стабільність, навчитися справлятися з внутрішнім напруженням і повернути собі хоча б частину відчуття контролю над власним життям.

Ми продовжуємо цю роботу, бо бачимо її значення. І будемо поруч із дітьми й надалі — там, де вони потребують підтримки найбільше.

Фотоальбом на Facebook

Вже більше десяти років тренери та тренерки нашого проєкту працюють із дітьми в різних містах України. За цей час тисячі хлопчиків і дівчаток отримали підтримку, яка допомогла їм пережити складні події та зберегти внутрішню стійкість.

З початком повномасштабної війни потреба в такій допомозі лише зросла. Наші групи неодноразово організовувалися не тільки в Україні, а й за кордоном — для дітей, чиї родини були змушені виїхати через війну. Незалежно від країни перебування, українські діти потребують простору, де їх чують і розуміють.

Групи за програмою «Діти та війна. Навчання технік зцілення» — це більше, ніж заняття.
Це:

• безпечний простір, де можна говорити про те, що болить; 
• вправи, які допомагають зменшити тривожність і страх; 
• можливість через гру опрацювати складні переживання; 
• нові друзі та підтримка однолітків; 
• увага і турбота дорослих, які розуміють, як працювати з дитячою травмою.
  

Діти самі говорять, що після занять їм стає легше. Вони вчаться розпізнавати свої емоції, заспокоювати себе, підтримувати одне одного. Це — навички самодопомоги, які залишаються з ними на все життя.

Наш благодійний фонд зосереджений саме на такій психологічній підтримці. Ми:

• навчаємо нових тренерів і тренерок для роботи за програмою «Діти та війна»; 
• організовуємо терапевтичні групи для дітей у різних регіонах України та за кордоном; 
• навчаємо дітей технік самодопомоги, емоційної регуляції та способів відновлення внутрішнього ресурсу; 
• допомагаємо дітям безпечно проживати й опрацьовувати травматичний досвід; 
• проводимо роботу з дорослими — батьками, опікунами, фахівцями — підтримуючи їх у процесі проживання втрат і стресу; 
• допомагаємо дорослим опрацювати травматичний досвід та зміцнити навички психологічної стійкості; 
• даруємо дітям символічні подарунки та створюємо атмосферу турботи, безпеки й прийняття.

Ми будемо продовжувати цю роботу. Адже в країні, де триває війна, діти є однією з найбільш вразливих категорій. Вони не можуть самостійно захиститися від психологічних травм — їм потрібні підтримка, увага та професійна допомога.

Кожна група — це крок до зцілення.
Кожна дитина, яка відчула підтримку, — це крок до сильнішого майбутнього України.