На заняттях «Діти та війна. Навчання технік зцілення» з групами дорослих завжди працювати важче, ніж з дітьми, оскільки хоча б в одного-двох учасників групи буває скептичне ставлення до програми. В одній із таких груп для дорослих, які приїхали з Харківської області, учасники та учасниці відкривалися поступово, здебільшого були пасивними, але по черзі розповідали про себе та тренувалися у виконанні вправ. На їхньому фоні виділялася учасниця Наталія, яка не хотіла говорити про себе. На першому занятті вона дала зрозуміти, що техніки, запропоновані тренерками, не допоможуть їй впоратися зі своєю бідою. На заохочення тренерок до розповіді вона відповідала, що послухає інших, і, якщо захоче, то потім розповість свою історію. Лише на четвертій зустрічі жінка змогла розповісти про те, що з нею трапилося. Вона відразу сказала, що не вірила у дієвість технік, вважала це все іграми, але щоразу слухала відгуки інших учасників та учасниць, і аж тоді вирішила спробувати техніки на собі.
Наталія розказала, що з початку війни її селище деякий час було окуповано, а потім знаходилось під інтенсивними обстрілами. Зараз її дім розбитий, повертатися нікуди, але навіть ці жахливі події були затьмарені жахом того, що трапилось із донькою. Вона пригадує, що стріляли дуже часто, але мешканці будинку навчилися між обстрілами вибігати надвір по воду. У той день було порівняно тихо, менше стріляли. Її донька сказала, що піде набрати води, оскільки сьогодні безпечніше. Наталія боялася її відпускати, просила залишитися, але донька запевнила її, що буде обережною. Вона сказала, що вибухів давно не чутно, отже все буде добре. Доньки не було близько 20 хвилин. Наталія починала хвилюватися, аж раптом почула свист ракети і вибух зовсім близько коло них. Жінка вибігла на балкон, побачила доньку, що лежала внизу, багато людей навколо, а далі швидка, лікарня, інвалідність…
Спочатку Наталії здалося, що донька мертва, але потім виявилося, що це поранення від уламка ракети. Жінка розуміє, що інвалідність – це назавжди, тому їй важко прийняти те, що сталося. Вона щодня думає, як їм жити далі, як донька має навчитися жити з травмою. Після занять Наталія почала практикувати техніку «Безпечне місце» і помітила, що тривожність зменшується. Також їй дуже сподобалося використання вправи сильних позитивних Я-тверджень. Жінка почала користуватися нею, як тільки відзначала у себе появу негативних думок. Також їй вдалося виконати техніку обрання уявного помічника, який допоможе впоратися з негативними спогадами. Щоправда Наталія її дещо трансформувала. Вона не уявляла супергероя чи помічника для себе, а подумала, що вона має бути такою супергероїнею для своєї дочки. На останній зустрічі, коли всі ділилися своїми враженнями, Наталія розповіла, що почувається краще, стала емоційно стабільнішою, ситуацію з донькою майже прийняла. Вони планують готуватися до протезування.
На фото групові заняття «Діти та війна. Навчання технік зцілення», які в березні-квітні 2024 року відбувалися в селі Котюржинці Хмельницької області. Заняття проводили тренерки проєкту «Рука допомоги Україні» Ольга Трайчун та Наталія Скрильнікова.
Дякуємо за фінансову підтримку нашому партнеру – Канадсько-українській фундації.
Generated by Facebook Photo Fetcher 2
