Рука допомоги Україні

Дворічний звіт – 24.02.2022-24.02.2024

Міжнародний благодійний проєкт «Рука допомоги Україні» існує з 2015 року.

Проєкт спрямований на:

• покращення психоемоційного добробуту та психологічного стану українців, дітей та батьків із травмою війни, які є переміщеними особами всередині та за межами України (ВПО та біженці) через російську агресію та війну проти України;
• запобігання розвитку ПТСР і депресії у дітей, травмованих війною;
• запобігання необхідності спеціалізованого лікування в майбутньому;
• зниження рівня тривожності у дітей, навчання технік психологічної допомоги та навичок самостійно долати стрес;
• сприяння кращій соціальній адаптації ВПО.

ЦІЛІ ПРОЕКТУ:

• Розширити можливості дітей – діти розвивають та опановують навички, які дозволяють їм справлятися зі своїм травматичним досвідом, використовуючи методи самодопомоги, засоби релаксації та відновлення в умовах інтенсивного стресу, пов’язаного з війною;
• Розширити можливості тренерів – психологи, соціальні працівники та вчителі навчаються методології роботи з травмованими дітьми за програмою «Діти і війна. Навчання технік зцілення»;
• Cприяти співпраці з державними соціальними службами з метою забезпечення негайної уваги з боку фахівців у випадках легких і важких психічних проблем, а також постійного подальшого догляду та соціальної підтримки.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ:

• запобігаємо розвитку посттравматичних стресових розладів і депресії у дітей, які пережили війну;
• запобігаємо необхідності у спеціалізованій психологічній допомозі в майбутньому;
• діти навчаються справлятися із травматичним досвідом, стресовими ситуаціями і складними життєвими обставинами в майбутньому;
• сприяємо соціальній адаптації внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та біженців.

АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ:

За даними Управління ООН з координації гуманітарних питань станом на 31 грудня 2022 року гуманітарна ситуація в Україні протягом 2022 року значно погіршилася. Цьому передувала інтенсивна військова ескалація восьмирічного конфлікту на сході країни, який переріс у повномасштабну війну проти України. З часу повномасштабного військового вторгнення російської федерації в Україну, яка триває з 24 лютого 2022 року, кількість людей, які потребують гуманітарної допомоги та захисту, зросла від приблизно 3 мільйонів до близько 18 мільйонів осіб, у той час як військові дії та бої поширились на всю територію країни.

Протягом двох років мільйони українців пережили інтенсивні військові дії, в результаті яких загинули та були поранені тисячі мирних жителів, мільйони були змушені залишити свої домівки, були знищені робочі місця та засоби до існування, а багато хто з усіх сил намагався отримати доступ до їжі, води, медичної допомоги, освіти та безпечного місця для проживання. та інші необхідні послуги. Масштабне руйнування цивільної інфраструктури по всій країні знищило основні послуги, включаючи енергетику, водопостачання та опалення. Тривалі атаки на енергетичну інфраструктуру спричинили енергетичну кризу, випробовуючи стійкість усієї країни та створюючи новий вимір гуманітарної кризи, коли країна вступила в холодний зимовий сезон. Мільйони людей по всій Україні кілька днів поспіль залишаються без світла, опалення та води.

Війна також завдала величезної психічної травми, особливо дітям. Влада повідомила, що приблизно 15 мільйонів українців потребують психосоціальної підтримки через війну. ВООЗ також дійшла висновку, що щонайменше 9,6 мільйона людей можуть мати психічні розлади після того, як вони зазнали жахів боїв і військових дій. Від подолання травми війни до соціальної ізоляції, щоденної боротьби без електроенергії та опалення, до викликів, пов’язаних із переміщенням, і багато іншого, очікується, що наслідки війни спричинятимуть проблеми з психічним здоров’ям щонайменше протягом п’яти років після закінчення війни.

МЕТОДОЛОГІЯ ПРОЄКТУ “ДІТИ І ВІЙНА. НАВЧАННЯ ТЕХНІК ЗЦІЛЕННЯ”

Методика «Діти та війна. Навчання технік зцілення» – це дієвий інструмент психологічної самодопомоги для людей з травматичними наслідками від воєнних дій або інших катаклізмів. Вона чудово працює як з дітьми, так і з дорослими, оскільки є результатом сукупного багаторічного досвіду безпосередньої роботи з людьми, які пережили війну та катастрофи.

Методику «Діти та війна. Навчання технік зцілення» було розроблено в 1998 році фахівцями Інституту психіатрії в Лондоні (Велика Британія) і Центру кризової психології в Бергені (Норвегія) та випробувано після землетрусів у Греції, Туреччині, Китаї та Ірані, цунамі в Південно-Східній Азії, а також у конфліктних регіонах в Африці, на Шрі Ланці, в Палестині, Сирії, Іраку та Україні. Українською мовою посібник перекладено та адаптовано фахівцями Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії (Львів, Україна). З 2015 програма «Діти та війна. Навчання технік зцілення» використовується для навчання тренерів і проведення терапевтичних курсів в Україні в рамках проєкту «Рука допомоги Україні», що реалізується Благодійним фондом «Надія по всьому світові» (HOPE worldwide Ukraine).

Першочергово, програма націлена на допомогу дітям, але паралельно заняття проводяться і для батьків. На жаль, у багатьох дітей, які постраждали від війни, виникають травматичні симптоми і посттравматичні стресові розлади після того, як вони пережили небезпечні для життя ситуації. Переміщення з домівок, відокремлення від сімей і порушення навчання в школі – все це впливає на ментальне здоров’я дітей. Враховуючи зростаючу кількість дітей в Україні, які постраждали від війни, важливо дати їм кращі стратегії подолання травми. Однією з таких стратегій є проходження програми «Діти та війна. Навчання технік зцілення».

Ця інноваційна методологія сприяє розвитку у дітей та дорослих навичок подолання травматичного досвіду за допомогою технік самодопомоги, інструментів розслаблення та зцілення в умовах інтенсивного стресу, пов’язаного з війною. Крім того, вона покликана знизити рівень тривожності та запобігти виникненню посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та інших ускладнень у майбутньому.

Доведена ефективність терапії

• 0% ретравматизації під час терапевтичних сесій;
• 90% учасників відзначають покращення психоемоційного стану та підвищення здатності справлятися з посттравматичним стресом;
• 100% учасників починають відчувати себе в безпеці та розслаблено всередині групи.

Як методика допомагає:

• В ході навчання діти та дорослі опановують практичні навички та прийоми, які допомагають впоратися з психологічними наслідками катастрофічних подій, а в майбутньому можуть бути використані для самодопомоги у критичних і стресових ситуаціях;
• Методика навчання ретельно продумана спеціалістами і об’єднує інструменти, що довели свою ефективність в дії протягом більш ніж 20 років застосування у різних культурах і катастрофічних ситуаціях;
• Ефективність терапії вражає – діти стають менш тривожними, у них покращується сон, зникають нічні кошмари, нав’язливі думки та панічні атаки, вони частіше починають відчувати себе в безпеці;
• Доведено, що учасники програми, які навчилися і практикують техніки зцілення, рідше потребуватимуть спеціалізованого лікування в майбутньому.

Щоб стати тренером за методикою «Діти і війна. Навчання технік зцілення» не обов’язково мати психологічну освіту. Пройти 3-денний тренінг і опанувати навчальну програму можуть вчителі, соціальні працівники, педагоги, психологи, консультанти, лідери громад, волонтери або інші фахівці з догляду за дітьми.

РЕЗУЛЬТАТИ ПРОЄКТУ (2014-2021 рр.):

• Понад 40 тон гуманітарної допомоги було доставлено більш ніж 20 тисячам ВПО з різних регіонів України у співпраці з організаціями-партнерами.
• Понад 900 волонтерів взяли участь у заходах проєкту.
• 636 психологів-практиків, соціальних працівників, співробітників аварійних служб та волонтерів пройшли 3-денні тренінги за програмою «Діти та війна. Навчання технік зцілення» майже у всіх областях України.
• Понад 3688 дітей та 984 батьків із зони бойових дій пройшли 7-тижневий курс відновної терапії в рамках програми «Діти та війна. Навчання технік зцілення» у Київській, Житомирській, Одеській, Дніпропетровській, Харківській, Донецькій, Луганській та інших областях України.
• У рамках програми «Діти та війна. Навчання технік зцілення» було організовано 3 реабілітаційно-рекреаційних табори для 64 дітей з Мар’їнки, Красногорівки, Авдіївки та інших населених пунктів Донецької області.

Із результатами проєкту за рік після початку повномасштабної війни проти України 24 лютого 2022 року можна ознайомитися у річному звіті.

РЕЗУЛЬТАТИ ПРОЄКТУ (02.2022-02.2024 рр.):

• 1377 психологів-практиків, соціальних працівників, освітян та волонтерів пройшли 3-денні тренінги за програмою «Діти та війна. Навчання технік зцілення» у майже у всіх областях України.
• 11435 дітей та 3446 дорослих із зони бойових дій пройшли 7-тижневий курс відновної терапії в рамках програми «Діти та війна. Навчання технік зцілення» у майже у всіх областях України.
• Програму «Діти та війна. Навчання технік зцілення» було проведено у 6 реабілітаційно-рекреаційних дитячих таборах  для 305 дітей.

ОДНА ІСТОРІЯ З БАГАТЬОХ

***

Марині 10 років. Її родина родом з Вуглегірська Донецької області. Батька у сім’ї немає, пішов до війни. Мама працювала у конторі, сама виховувала доньку.

Війна застала сім’ю зненацька. На очах дівчинки снаряд влучив в сусідній будинок. Коли вони з мамою прибігли туди, то побачили, що сусідку поранило, вона непритомна лежить на підлозі в кухні, і Марині з мамою довелося відвезти жінку до лікарні. Поки були зайняті із сусідкою, не звертали увагу на себе і на те, що відбувається навколо. Але наслідки наздогнали їх тієї ж ночі: дівчинка не могла заснути через кошмарні спогади обстрілу, а мама стогнала. На ранок у мами віднялися ноги.

Обстріли тривали, Марина дбала про маму, і через декілька днів та піднялася на ноги. Того ж дня сім’я поїхала до Києва, потім до Одеси. Мама почала дуже багато працювати: не було вільної хвилини, щоб поспілкуватися з донькою. Марина сама ходила до школи, робила уроки, відвідувала спортивну секцію. Зовні нормальна сім’я, але… кожна мала свою таємницю. Мама ні з ким не говорила про війну, а особливо важко їй було піднімати цю тему з донькою, тому вони не розмовляли зовсім. А Марина, зі страху засмутити маму, не зізнавалася їй, що щоночі бачить уві сні обстріли, звук вибухів у голові заважає їй спати і що в неї з’явилася апатія до всього, що відбувається. І ще Марина всім тілом здригалася, коли їхала в маршрутці… бо надто голосно…

В Одесі Марина з мамою почали займатися за програмою «Діти та війна. Навчання технік зцілення». Перше досягнення: вони обидві змогли плакати серед людей, які пережили щось схоже. Друге: завдяки різним технікам, які вивчали на заняттях, вони навчилися справлятися зі своїми нав’язливими спогадами. Марина почала спокійніше спати, перестала боятися гучних звуків, а мама трохи розслабилася і знайшла час для вихідного, щоб відпочити. Найбільшою перемогою сім’ї стала субота перед останнім заняттям. Мама і донька наважилися попити чаю, подивитися одна одній в очі та поговорити! Без страху поговорити про те, як вони обидві жили весь цей час, як сильно люблять одна одну і як сумують за своїм зруйнованим будинком.

***

Ані 15 років. Вона живе в Харківській області, в місті Дергачі, де залишалась разом з батьками від початку війни, доки не потрапила в табір. Аня активна і комунікабельна дівчина, вона займається танцями, багато читає і мріє стати журналісткою.

Під час перебування у таборі Аня разом з іншими дітьми відвідувала тренінгові заняття. На зустрічах вона переважно слухала та говорила, що у неї все добре, рідні живі та здорові. На четвертому занятті Аня поділилась своїми травматичними спогадами:

«Мій друг Вадим поїхав зі своїм братом забрати його дівчину з роботи. Коли вони під’їхали до школи стався «приліт», Вадима поранило і в результаті він втратив ногу. Це був жах і відчай, ми не знали чи він виживе… Я танцювала з ним понад десять років в танцювальному колективі, а тепер у нього протез і він вчиться заново ходити…» Після цього випадку Аня не танцювала. Не могла. Відчувала, що танцювати в той час, коли Вадим без ноги, — стане ніби зрадою друга.

Під час виконання вправи «Екран» Аня відмітила, що вона щоразу уявляє образ, де танцює з Вадимом на змаганнях у мирній Україні. Розповідаючи у групі про Вадима, Аня висловлювала сподівання на те, що її друг зможе повернутись до нормального життя. Аня пообіцяла, що буде допомагати Вадиму і докладати зусиль для того, щоб він знову ходив.

Малюючи «Травматичний спогад», Аня доповнила свою роботу — намалювала себе з Вадимом у танці разом. Аня вірить, що Вадим знову почне танцювати, і з часом вони разом зможуть тренувати і мотивувати до розвитку діток, які через війну отримали травми.

***

Лізі 9 років. Спочатку вона була мовчазна, лише спостерігала за тим, як діти спілкувалися між собою та з тренерами. Ліза не хотіла говорити про себе та власний травматичний досвід. На запитання відповідала, ухиляючись, говорила, що у неї немає ні спогадів, ні страхів. Під час одного із занять, коли учасники обговорювали власні страшні сни, Ліза була особливо сумна. Вона не розмовляла ні з ким, лише мовчки виконувала техніки. Коли тренери запропонували Лізі розповісти про її малюнок, дівчинка ледь чутно сказала: «Вибухи, машина швидкої допомоги, поруч лежать двоє дорослих, тече кров». У той день Ліза більше нічого не говорила.

Від вожатих тренери дізналися, що  мама Лізи загинула, а тато поранений. Згодом Ліза розповіла тренерці про те, як вона з батьками мала йти на прогулянку. Ліза вийшла з будинку, за нею виходили батьки, але мама забула в кімнаті телефон, за яким повернулася. У ту хвилину в будинок влучила ракета. Мама загинула відразу, тато травмований, але живий. Ліза не знала, як далі жити без мами.

На останньому занятті Ліза старанно ховала свій малюнок, але тренерам вдалося розгледіти дівчинку з великими сльозами в очах. Ліза знову нічого не розповідала, малюнок забрала з собою… Та потім, коли отримала подарунок, поділилася з тренерами своїми цукерками. Коли тренери подякували та запитали Лізу, що їй найбільше сподобалося і чи хоче вона додому, дівчинка відповіла: «Звичайно» та пояснила, що тато чекає її, вона потрібна вдома і зможе навчити тата всім вправам, які тепер вміє сама.

Партнери проєкту:

Фонд «Діти та війна»

Український інститут когнітивно-поведінкової терапії

Штаб громадянської оборони SOS, м. Кам’янець-Подільський

Донецький національний університет імені Василя Стуса

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

БФ «Голоси дітей», м. Київ

БФ «За майбутнє України», м. Дніпро

Київський міський будинок учителя

Проєкт «Спільно» від ЮНІСЕФ

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Подільська РО Товариства Червоного Хреста м. Києва

БО «СОС Дитячі містечка»

Проєкт «Психологи на війні» ГО «Українська асоціація психотерапевтів і бізнес-тренерів»

ГО «Козацький набат» Центр освіти для дорослих, м. Нікополь

Кам’янець-Подільський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді

«Зоряниця», простір відновлення ментального здоров’я дітей

БФ «Рокада»

Луганський обласний навчально-методичний центр психологічної служби системи освіти;

Центр психічного здоров’я та психосоціального супроводу Києво-Могилянської Академії (м. Покровськ, Донецької обл.);

Спілка самаритян України (м. Золоте, Луганської обл.);

Центр сімей АТО «Поруч» (м. Краматорськ, Донецької обл.);

ГО «ПроМир» (м. Слов’янськ, Донецької обл.);

Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів»Лелека» (м. Гірське, Луганської обл.);

БФ Місія «Подих Надії» (м. Мар’їнка, Донецької обл.) та ще понад 60 державних та громадських організацій.

Донори проєкту:

HOPE worldwide Canada (Канада);

HOPE worldwide Switzerland (Швейцарія);

HOPE worldwide (США);

Канадсько-українська фундація (Канада)

HOPE worldwide Norge (Норвегія);

HOPE worldwide Програма глобального реагування на катастрофи

Київська Церква Христа;

Українська кредитна спілка (УКС);

Міністерство закордонних справ Литовської Республіки

TELUS Friendly Future Foundation (Канада)

Канадський фонд місцевих ініціатив і Посольство Канади в Україні

Посольство Канади в Україні.

Як допомогти:

Ви можете зробити благодійний внесок, натиснувши помаранчеву кнопку «Зробити пожертву» вгорі цієї сторінки, вибрати «Рука допомоги» і обрати найбільш зручний для Вас спосіб переказу коштів.